“Слов’янськ – 2014”
Головна “Слов’янськ – 2014”

802bfcc901d600cc015cd62b4ba4e512 (1)

Цаплієнко, А. Книга змін: оповідання /А. Цаплієнко. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2016. – 256 с.

У збірці оповідань відомого українського журналіста й письменника йдеться про війну, яка несподівано прийшла в Україну і змінила життя й свідомість мільйонів людей. Герої оповідань пов’язані складним павутинням особистих стосунків одне з одним і з автором. Вони разом з усією країною крокують дорогою змін – від застою до революції, від Майдану до війни. Історії, які трапляються з героями, видаються неймовірними, але це нова реальність, у якій треба навчитися виживати. Книга має всі шанси стати в майбутньому одним із літературних документів епохи, у якій нам випало жити.

Будь-якому українцю добре знайоме обличчя цієї людини. Кожен з нас хоча б раз бачив його в новинах з “гарячих точок” по всьому світу. Нагороджений державним орденом «За мужність», автор численних репортажів про військові конфлікти, безкомпромісний ведучий «N-ного кілометра», Андрій Цаплієнко хоче розповісти про те, що зачепило його за живе.

А уявіть, яке це: писати про війну, яка відбувається не десь там, а, вважай, у тебе вдома. Коли стріляють в твоїх знайомих, а не в абстрактних “противників” … І, тим не менш, як би не було важко, про це потрібно говорити.

 Пропонуємо вашій увазі уривок з «Книги змін»

 «… Хлопець жив у Слов’янську. Тут його добре знали. Міліція, спецслужби, чиновники. Ніхто з його знайомих не здивувався, коли молодий чоловік звільнився з внутрішніх військ. Але тут стався крутий віраж у його долі. Утім, він сам увійшов у поворот на повній швидкості відчайдушного боліда.
Ввічливі «зелені чоловічки» захопили міліцію в Слов’янську. Потім будівлю Служби безпеки. Потім змінили владу в місті, відтіснивши всіх прихильників України «за поребрик». Ох, хлопець так не любив це слово. Чуже, зверхнє. Бородаті дядьки, які танцюють з автоматами в ресторанах. Бойові машини десанту з триколорами на очах байдужих водіїв «ланосів». Це все те, від чого він повинен захищати свою країну, адже присягу ніхто не відміняв.
Він довго думав, чому саме його місто вони обрали за мішень. Звичайне донбаське містечко зі слідами промислової депресії нічим не відрізнялося від інших одноповерхових міст українського сходу. Залізнична станція? Але ж є поряд і Дебальцеве, і Краматорськ. Корисні копалини? Сіль, газ? У сусідньому Артемівську солі більше, а видобуток газу не так просто організувати з нуля, особливо якщо хтось могутній ставить палиці в колеса мрійливим геологам.

І Графа раптом осяяло. Єдине, чого не було ніде на Донбасі, але було в його місті, — це назва. Річ у назві міста. Слов’янськ. Вони ж хочуть зробити нову імперію, збурені ідеєю панславізму. Звільнення слов’янських земель від укрів має розпочатися звідси, зі Слов’янська. Цілком у дусі ситих політтехнологів, котрі рулили цією війною в перші її дні. Його рідне місто, не спитавши в сотень тисяч жителів, круглолиці московські дядьки просто призначили сакральною жертвою.

І ось тоді він повернувся добровольцем. Туди, де з активістів Майдану збирали ненавчені батальйони. У Національну гвардію.

Ідея виникла відразу. Обговорювати її не було з ким. Молодші командири надто молоді та недосвідчені. Старшим він не довіряв. І тільки гучноголосий високий генерал із першого погляду викликав повагу. Цей генерал був якийсь особливий. Планував операції легко й витончено, а потім ходив на бойові виходи разом зі звичайними солдатами, щоб переконатись у слушності своєї тактики. Зі стратегією в генерала теж усе було гаразд. Але для виконання стратегічних завдань у країни бракувало сил. Для того щоб блокувати Слов’янськ, знайшли тільки пару тисяч воїнів. Та й то лише після того, як вороги розстріляли капітана Геннадія Біличенка. Утім, Сен-Жермен ще до цього розстрілу розумів, що на його батьківщині йде війна. Капітан — її перша жертва, випадкова й від того ще трагічніша.

— Я зможу зайти в місто й лишитися там, — говорив молодий чоловік, а генерал уважно слухав. — І, якщо пощастить, долучитися до банди. У вас є інформатори в банді?
— Ні, — відповів генерал. — Таке враження, що в цьому місті всі проти нас.

— Але я ж звідси. І я не проти, я за, — сперечався з генералом упертий боєць…»

 Повну версію «Книги змін» Андрія Цаплієнка можна прочитати за посиланням

 https://royallib.com/read/tsaplnko_andry/kniga_zmn.html#122880

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *